Історія школи

Село Бузівка засноване в 1877 р., раніше тут був зимівник запорізького козацтва. Місцевість, де розташована тепер Бузівка, одержав капітан Луганського і Піковського полків Чертков, який і почав заселяти цю територію. Від Черткова ці землі перейшли у власність пана Бузинського. Село до 1918 року продавалося декілька раз панами, останній утік з села під час Жовтневої революції 1917 року. Земля перейшла до рук народу. До революції в Бузівці було 300 дворів. Населення займалося сільським господарством. Селяни не мали знарядь і коней для обробітку землі, а тому змушені були позичати коней у поміщиків, а потім відробляти борг. Не вистачало хліба прогодувати сім`ю, хоч працювали на поміщицьких землях від зорі до зорі. Пани жорстоко експлуатували наймитів, грубо поводилились, погано харчували. І от одного разу, в 1905 р., в жнива, стався бунт косарів: жителі вийшли косити панський хліб, обід був зварений з поганих продуктів, борщ з гнилою таранею, каша з прілого пшона, житній хліб. Люди відмовились працювати. Хліб на полі за декілька днів перестояв, почав сипатися - тоді пан був змушений скоритись: набавив плату за працю та й трохи покращив харчування. Організаторами бунту були Педорич К. І. Коробка М, Шкарбун Д.Л. Пожежі почастішали: горів панський хліб, сіно, клуні. За організацію селянського бунту пан наказав вигнати з хати Педорича К. з малими дітьми (той своєї хати не мав, а жив у панській). Інших учасників бунту погрожував заслати до Сибіру. У березні 1917 року докотилася звістка про події в Петрограді. Селяни групами збиралися по хатах, довго і гаряче сперечались. Найбільш завзяті говорили, що треба ділити землю, що пана треба вигнати, а землю забрати, але на це ніхто не зважувався. У листопаді 1917 р. до Бузівки дійшла звістка про революцію в Петрограді, що владу взяли в свої руки робітники і солдати, що нова влада прийняла декрет про землю, що земля належить тим, хто її обробляє. Революційні події сколихнули і наше село. Створено ревкомітет, на чолі якого став Варяниця Юхим Макарович. До складу ревкому входили: Кіріченко Денис Пилипович, Кібець Федір Іванович, Сабадир Никонор Федорович, Буряк Степан Павлович та представники навколишніх сіл, що належали до Бузівської волості. Ревком організував самоохорону села, яку очолив Липка Василь Андрійович, розділив поміщицьке майно і землю між селянами. Власники землі, яких називали куркулями, не хотіли мирно віддавати землю, і в цей період на околицях Бузівки снували різні банди: Черноса, Махна, Левченка, а з місцевих було створено гайдамацький загін, який чинив розправу над селянами. На боротьбу з ним Сабадиром був створений партизанський загін. Згодом він влився до лав Червоної Армії. До складу цього загону входили жителі Личково, Йосипівки, Гавришівки, а також бузівці: Сабадир Д. О, Костецький М. М, брати Варяниці Колістрат Юхимович і Полікарп Юхимович, Шкарбут Д. Л, Чміль Д. Д, Сердешний І. І, Назарченко Карпо Ф, Рясний Явдоким, Вавенко Кирило П, Давиденко Ф. Я. Після вигнання німецьких окупантів та білогвардійців у селі створений волосний виконавчий комітет, головою якого був Сабадир Володимир Овсійович, до його складу входили: Кібець Ф. І, Живодьор М, Чорнявський І, Бігмій Я. та представники від сіл Ковпаківки, Йосипівки, Гавришівки та Жовтневого. Першими комуністами в селі були Хоменко І.Н., Григоренко І, І, Мазур М. Т. ВІДБУДОВА І РОЗВИТОК НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА. ПЕРЕБУДОВА СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА. До 1928 р. в с. Бузівка налічувалося до 600 дрібних селянських господарств. Восени 1928 р. 28 господарств утворили товариство спільного обробітку землі ТСОЗ „Схід”(керівник Мазур Трохимович). Через деякий час, цієї ж осені, було організовано „Стальний кінь” (26 господарств, організатор Курінний Микола Степанович), а також „Червоний колос” ( 24 господарства, організатор - Чміль Яків Тимофійович). У 1929 р. три ТСОЗи об`єдналися в один колгосп-артіль „Рік великого перелому”. До весни 1930 р . в артіль влилося 447 господарств. Земельні угіддя, що належали артілі, становили біля 5800 га . До весни 1931р. завершено повністю колективізацію. Земельна площа збільшилась до 7500 га. Організувалися державні машинно-тракторні станції, на колгоспних полях загули трактори, пішли в небуття старі межі. Напередодні Великої Вітчизняної війни в артілі вже налічувалося 18 вантажних машин. У 1952 році відбулося укрупнення колгоспу. Велике багатогалузеве господарсво „Україна”, а з 1963 р. „Перемога” об`єднує чотири населених пункти, всього 1193 господарства. Земельна площа, що закріплена державою на безстрокове користування за колгоспом, - становила 11526га. Посівна площа в 1965 р. становила 7765га. У господарстві 77 власних тракторів, 11 зернових комбайнів, багато інших сільськогосподарських машин та реманенту. Вантажних автомобілів - 36, легкових - 2. У колгоспі „Перемога” розвивається дві основні галузі - рільництво та тваринництво, а також допоміжні: овочівництво, садівництво, бджільництво, птахівництво, шовківництво, рибальництво. Для обслуговування господарства в колгоспі є млин, майстерні по обробітку дерева, кузні, майстерня для ремонту інвентаря. За останні 5 років освоєно 120га пісків: посаджено молодий сосновий ліс. У 1955 році колгосп мав великої рогатої худоби 3000, свиней з поросятами - 5000, овець -1250 голів. 1515 жителів нагороджені орденами і медалями Великої Вітчизняної війни, за успіхи в розвитку сільського господарства - 240 осіб. За 1955-1965 рр значно зросла культура і добробут колгоспників. У селі збудовано школу на 5 класних кімнат, будинок культури на 500 місць, чайну, господарський магазин, продмаг, дитячі ясла, зерносклад, приміщення сільської ради, контору колгоспу та багато інших будівель. Відкрито майстерню побутового обслуговування. В село провели радіо. Випускається багатотиражна газета „Нове життя”, є середня школа, де навчається 300 учнів. Школа забезпечена хорошими педагогічними кадрами. Є медпункт, де працюють 2 медичні працівники з середньою освітою. У колгоспі одна з найкращах пасік в районі, яка налічувала більше 160 бджолосімей. Довгий час насічником працював Амелін М.І, а потім - Савочка Іван. Вівцеферма була одна в районі і налічувала до 5000 овець. Прибуток був немалий. Овець стригли, руно здавали на пряжу, вівці продавалися на мясо і розплід. Біля лиману с. Йосипівка побудована птицеферма, там вирощували курей і гусей. Згодом побудували інкубатор. До села переїздять жителі західних областей України. Один за одним з’являються колгоспні будинки і веселять людське око. Будівництво каналу ”Дніпро-Донбас” забезпечило місцеве населення 40 робочими місцями. Бузівською середньою школою двадцять років керував Басанець О, М, вчитель української мови і літератури, письменник, автор двох збірок новел „Степовий холод” і „Слід минулого літа”. У школі працює 17 вчителів. У жовтні 2000р. пройшла районна конференція, що сприяло початку газифікації села. У 2003р. почалася телефонізація села.